Ліцензійний договір: правові норми та умови
30 November 2023
У цій статті ми детально розглянемо поняття ліцензійного договору, висвітлимо ключові умови, які має включати такий договір, і подамо важливі поради щодо укладення ефективного ліцензійного договору. Дізнаємося, які аспекти слід враховувати при угоді з ліцензійними правами та як правильно формулювати умови для обох сторін угоди. Запрошуємо вас вивчити цю статтю для глибшого розуміння ліцензійних договорів і їх важливості в сучасному бізнес-середовищі.
Що таке ліцензійний договір
Ліцензійний договір представляє собою угоду про передачу права використання об'єкта інтелектуальної власності, згідно зі статтею 1109 Цивільного кодексу України. Важливо розрізняти цей тип угоди від двох інших, пов'язаних із об'єктами інтелектуальної власності:
- Угода про відчуження майнових прав шляхом купівлі-продажу (ст. 655 ЦКУ).
- Угода про передачу виключних майнових прав інтелектуальної власності (ст. 1113 ЦКУ).
У випадку останніх двох угод відбувається повна передача виключних майнових прав, включаючи право володіння, користування, та розпорядження. Такі угоди передбачають передачу не лише права використовувати об'єкт, але й надають право давати дозвіл на використання та запобігати неправомірному використанню об'єкта.
У випадку ліцензійного договору передається лише невиключне майнове право на використання об'єкта. Ліцензійний договір можна розглядати як варіант авторського договору про передачу невиключного майнового права. Хоча ці угоди подібні за суттю, об'єктом передачі в ліцензійному договорі є саме право ліцензії, в той час як в авторському договорі поняття "ліцензія" може відсутнє, оскільки передаються майнові права. Важливо зауважити, що ліцензія може бути відобразжена не лише у вигляді окремого документу, але й як складова частина ліцензійного договору згідно зі статтею 1108 ЦКУ.
Отже, у ліцензійному договорі передається лише невиключне право використовувати об'єкт, і об'єктом передачі є саме ліцензія. Ці ключові аспекти відрізняють ліцензійний договір від інших угод із сфери інтелектуальної власності.
Прикладами ліцензійних договорів можуть бути придбання комп'ютерних програм для бухгалтерського обліку, операційних систем Windows, використання інших веб-сайтів, придбання прав на відтворення музичних творів у спортивному клубі, або передача прав на використання торговельної марки та інші.
Ліцензійний договір: основні умови
Важливі аспекти ліцензійного договору визначаються згідно з пунктом 3 статті 1109 Цивільного кодексу України та включають:
- Тип ліцензії.
- Область застосування об'єкта права інтелектуальної власності.
У ліцензійному договорі повинні бути чітко визначені конкретні права, методи їх використання та терміни їх передачі. Також слід встановлювати терміни, розміри та порядок здійснення платежів за використання об'єктів інтелектуальної власності.
Ліцензійний договір: різновиди
Ліцензійні договори можуть бути різними за видами, включаючи:
-
Невиключна ліцензія: Цей тип дозволяє власнику об'єкта (наприклад, торговельної марки) продовжувати його використання в області, яка не обмежена ліцензією. Власник залишає можливість видавати іншим особам ліцензії. Згідно з Цивільним кодексом України (абзац 4 частини 3 статті 1108), цей вид ліцензії розглядається як стандартний, якщо інше не зазначено.
-
Виключна ліцензія: Така ліцензія забороняє власнику використовувати об'єкт і видачу інших ліцензій, згідно з абзацом 2 частини 3 статті 1108 ЦКУ.
-
Одинична ліцензія: Цей тип ліцензії дозволяє власнику продовжити використання об'єкта в області, обмеженій ліцензією. Він не може видавати інші ліцензії, як визначено абзацом 3 частини 3 статті 1108 ЦКУ.
Сфера дії ліцензії визначає обсяг переданих прав, методи використання, терміни та територію, на якій може використовуватися об'єкт інтелектуальної власності.
Якщо ліцензійний договір дозволяє, отримувач ліцензії (ліцензіат) може укладати субліцензійні договори, що передбачає передачу права на використання об'єкта інтелектуальної власності (субліцензії) іншій особі (субліцензіату).
Процес укладення ліцензійного договору
Укладення ліцензійного договору завжди вимагає письмової форми згідно з пунктом 2 статті 1107 Цивільного кодексу України. Для його чинності не обов'язкове нотаріальне посвідчення, але його можна здійснити за взаємною згодою сторін. Також не вимагається обов'язкової державної реєстрації.
Проте, відповідно до частини 1 статті 33 Закону № 3792, усні ліцензійні договори можуть бути дійсними, якщо твір опублікований у періодичних виданнях (газетах, журналах тощо).
Часто ліцензійні договори представляють собою форму, до якої ліцензіат може долучитися, відповідно до статті 634 Цивільного кодексу України.
Ліцензійні платежі – різновиди
Ліцензійні платежі за договором можуть приймати різні форми:
- Фіксований (паушальний) платіж.
- Періодичний (роялті) платіж.
- Комбінований (фіксований + періодичний) платіж.
Періодичний платіж (роялті) може бути фіксованим або визначатися у відсотках від доходу тощо. Важливо відзначити, що роялті не може бути меншим за мінімальні ставки, встановлені постановою Кабінету Міністрів від 18.01.2003 року № 72.
У випадку, якщо ліцензійний договір передбачає фіксований платіж, у ньому обов'язково повинен бути визначений максимальний тираж твору, як це передбачено рішенням Пленуму Верховного Господарського Суду від 17.10.2012 року № 12.
Також можливе укладення ліцензійного договору на безоплатній основі, як визначено пунктом 9 листа Верховного Господарського Суду від 22.01.2007 року № 01-8/24.
Ліцензійний договір і роялті
Визначення роялті в бухгалтерському обліку відбувається відповідно до П(С)БО 15 "Дохід" та для податкових цілей відповідно до ПКУ.
Відповідно до пункту 4 П(С)БО 15, роялті - це будь-який платіж, отриманий як винагорода за використання авторського та суміжного права. Згідно з підпунктом 14.1.225 ПКУ, роялті розглядається як оплата за використання об'єкта інтелектуальної власності.
Обидва нормативні акти включають літературні твори, комп'ютерні програми, записи на носіях інформації, аудіовізуальні твори, торговельні марки і інші об'єкти серед тих, за якими може стягуватися роялті. Однак у підпункті 14.1.225 ПКУ наведений перелік платежів, які не вважаються роялті.
У бухгалтерському обліку в зазначених випадках також може відбуватися визнання цих платежів як нематеріальних активів (рахунок 12).
Ліцензійний договір і оподаткування
Роялті не підлягає оподаткуванню, і, відповідно, ліцензійний платіж у формі роялті не оподатковується (згідно з абзацом 2 підпункту 196.1.6 Податкового кодексу України). Однак придбання нематеріальних активів є об'єктом оподаткування на загальних підставах. Стосовно програмної продукції існує виняток, який звільняє її від оподаткування ПДВ до 31 грудня 2022 року, згідно з підпунктом 26¹ пункту 2 розділу XX Податкового кодексу України. Проте з 01.01.2023 року це пільгове оподаткування завершено, і тепер на програмну продукцію застосовується ПДВ.
У зв'язку з податком на прибуток, для малодоходних суб'єктів облік ліцензійних платежів (роялті) проводиться згідно з бухгалтерським обліком без яких-небудь коригувань. У випадку високодоходних суб'єктів у виплатах роялті слід розрізняти дві ситуації, коли здійснюється коригування фінансового результату (згідно з пунктом 140.5.7 Податкового кодексу України):
- платежі, що не сплачують податок на прибуток або сплачують його за зниженими ставками (неприбуткові організації, єдиноподатники);
- платежі нерезидентам.
У цих випадках Податковий кодекс України вимагає збільшення фінансового результату на суму цих платежів (і не тільки). Правила цих коригувань описані у пунктах 140.5.6-140.5.7 Податкового кодексу України. В операціях з нерезидентами такі коригування не застосовуються, якщо:
- операція визнана контрольованою з відповідними наслідками (в цьому випадку коригування проводяться за іншими правилами);
- операція не є контрольованою, але платник податку підтверджує суму таких витрат за цінами, визначеними за принципом "витягнутої руки" згідно з процедурою, установленою статтею 39 Податкового кодексу України без подачі звіту про контрольовані операції (абзац 2 підпункту 140.5.6 Податкового кодексу України).
В останньому випадку платник податку виконує ті ж самі дії, що і при контрольованих операціях, готує відповідну документацію, але звільняється від подачі звітності з ним і не підлягає штрафам за порушення правил трансфертного ціноутворення.
