Розрахунок із сумісниками
22 November 2023
Сумісництво - це робота, яка ґрунтується на трудовому договорі і передбачає виконання іншої роботи поза основною роботою. Якщо ви працюєте на двох роботах в одній компанії, це внутрішнє сумісництво; якщо ви працюєте на двох роботах в різних компаніях, це зовнішнє сумісництво. Якщо ви працюєте за зовнішнім сумісництвом, вам не потрібен дозвіл вашого керівника на основному місці роботи.
Іншими словами, внутрішній сумісник - це працівник, який працює як на основному місці роботи, так і за сумісництвом в одного і того ж роботодавця.
Сумісники виконують свої обов'язки за сумісництвом у вільний від основної роботи час, а не одночасно зі своєю основною роботою. Якщо працівник виконує дві роботи одночасно (в межах одного робочого часу), це називається сумісництвом.
Закон не обмежує вибір місця роботи або кількість робіт, які може виконувати громадянин. З метою реалізації здатності до продуктивної і творчої праці працівник має право укладати трудові договори одночасно на одному або декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін (частина 2 статті 21 Кодексу законів про працю України). Це дозволяє працівникам укладати трудові договори про роботу за сумісництвом на додаток до основного трудового договору.
Оплата праці сумісників
Працівники, які працюють на умовах неповного робочого часу, отримують заробітну плату лише за фактично виконану роботу (ч. 1 ст. 102 КЗпП). Якщо визначена стандартна робота, то оплата здійснюється за фактично виконаний обсяг роботи. Для працівників з неповним робочим днем, однак, немає необхідності визначати таку роботу. Фактично виконана робота - це також робота, зафіксована в табелі обліку робочого часу.
При виконанні обов'язків інших посад за сумісництвом оплата праці визначається відповідно до посади, незалежно від розміру посадового окладу, пільг та доплат, які отримує працівник за основним місцем роботи.
Розмір заробітної плати, отриманої працівником за виконану ним повну місячну (годинну) норму праці, не може бути нижчим за розмір мінімальної заробітної плати (частина 1 статті 3 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 № 108/95-ВР). Якщо працівники, які працюють на умовах неповного робочого часу, виконують норми праці, але їхня нарахована заробітна плата є нижчою за мінімальну, їм здійснюється доплата до рівня мінімальної заробітної плати разом з місячною заробітною платою.
Переконайтеся, що заробітна плата як внутрішніх, так і зовнішніх працівників, які працюють на умовах неповного робочого часу, не є нижчою за мінімальну заробітну плату для відповідних посад.
Військовий збір та ПДФО
Податок на доходи фізичних осіб та військовий збір необхідно вираховувати із заробітної плати зовнішніх працівників, так само як і із заробітної плати основних працівників. Як і інші працівники, сумісники мають право на податкову соціальну пільгу (ПСП) (Податковий кодекс України, п 164.6, п 169.1 ПКУ).
ПСП нараховується платнику податку як заробітна плата (прирівняні до неї відповідно до законодавства інші прирівняні до неї відповідно до законодавства виплати, компенсації та винагороди), якщо її розмір не перевищує суми, що дорівнює розміру місячного прожиткового мінімуму для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженого на 1,4 та округленого до найближчих 10 гривень. Вона застосовується до доходу, отриманого платником податку в місяці подання податкової декларації (пп. 169.4.1 ПКУ), що у 2023 році становитиме 3 760 грн.
Однак слід враховувати, що працівники можуть скористатися своїм правом на пільгу лише за одним місцем виплати заробітної плати (пп. 169.2.1 ПКУ). Працівник сам обирає, де буде застосовуватися ПСП. Це можна зробити на умовах неповного робочого часу. У такому випадку працівник подає роботодавцю заяву про вибір місця застосування ПСП.
У разі працевлаштування за сумісництвом у компанії з валового доходу працівника необхідно утримати податок на доходи фізичних осіб та військовий збір відповідно до загальних правил оподаткування заробітної плати.
ЄСВ
Максимальна величина бази нарахування ЄСВ - це максимальна величина доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює 15 розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується ЄСВ (стаття 1 частини 1 глави 4 частини 1 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", ("Закон про ЄСВ").
Для внутрішніх сумісників максимальна величина бази нарахування ЄСВ визначається виходячи з суми заробітної плати за основним місцем роботи та за сумісництвом. Для зовнішніх сумісників максимальна сума розрахунку бази ЄСВ буде застосовуватися для кожного робочого місця.
База для розрахунку бази ЄСВ на рівні мінімальної заробітної плати повинна визначатися тільки за основним місцем роботи (ч. 5 ст. 8 Закону про базу ЄСВ).
Якщо заробітна плата сумісникам виплачується не за основним місцем роботи, тобто поза межами підприємства, ставка ЄСВ повинна застосовуватися до визначеної бази нарахування, незалежно від її розміру.
Відпустки
Працівники, які працюють на умовах неповного робочого часу, мають право на повну оплачувану щорічну основну відпустку. Робота на умовах неповного робочого часу не впливає на встановлену тривалість щорічної основної відпустки. Мінімальна тривалість щорічної основної відпустки для працівника становить 24 календарних дні.
Працівники, які працюють на умовах неповного робочого часу, мають наступні права:
- Якщо працівник бере щорічну відпустку на роботі за сумісництвом, її можна взяти одночасно з відпусткою за основним місцем роботи. Підкресліть, що це право, а не обов'язок працівника. Працівник може взяти відпустку за основним місцем роботи, продовжуючи працювати за сумісництвом (або навпаки). Працівники, які працюють за сумісництвом, також можуть по-різному використовувати свою відпустку на основній роботі та на роботі за сумісництвом. Це пов'язано з тим, що вони працюють на основі різних трудових договорів за основним місцем роботи і за сумісництвом;
- У перший рік роботи одночасно з відпусткою за основним місцем роботи їм надається щорічна основна відпустка за весь період до настання шестимісячного терміну безперервної роботи на даному підприємстві (ст. 6, ч. 7 ст. 10 Закону України "Про відпустки" № 504/96-ВР від 15 листопада 1996 року);
- Якщо відпустка за основним місцем роботи довша за відпустку за сумісництвом, працівникові надається відпустка без збереження заробітної плати до закінчення цього періоду.
Крім основної щорічної відпустки, працівники, які працюють неповний робочий день, мають право на інші відпустки:
- Додаткова соціальна відпустка працівникам, які мають дітей;
- Відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами;
- Відпустка без збереження заробітної плати.
Працівники, які працюють неповний робочий день, не мають права на отримання дозволу на працевлаштування. Відповідно, сумісникам надається відпустка без збереження заробітної плати на час навчальної відпустки, наданої за основним місцем роботи.
Відпускні сумісникам розраховуються за загальними правилами, встановленими Порядком обчислення середньої заробітної плати , затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100. Відпускні внутрішнім сумісникам обчислюються окремо за основним місцем роботи та за місцем роботи внутрішніх сумісників (п. 4 Порядку № 100).
При розрахунку відпускних для сумісників відомості про середню зарплату за основним місцем роботи не потрібні. Визначте розрахунковий період для сумісника та кількість календарних днів у цьому періоді, за які потрібно нарахувати відпускні. За загальним правилом, це мають бути останні 12 календарних місяців (з першого до першого числа місяця, в якому припадає відпустка), включаючи місяць, що передує місяцю, в якому припадає відпустка.
Для штатних сумісників, які до набуття права на щорічну відпустку відпрацювали менше одного року, розрахунковим періодом є фактично відпрацьований період (з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому вони стали до роботи, до першого числа місяця, в якому надається відпустка) (п. 2 Інструкції № 100).
Для штатних працівників-сумісників середня заробітна плата для оплати відпустки обчислюється із суми, що виплачується за посадою, на яку вони працюють за сумісництвом.
Якщо сумісники звільняються з компанії, не використавши щорічну відпустку, їм виплачується компенсація за невикористані дні щорічної відпустки так само, як і постійним працівникам (ст. 24 Закону про відпустки).
Декрет та лікарняні
З 1 січня 2023 року допомога по тимчасовій непрацездатності та у зв'язку з вагітністю та пологами виплачується за основним місцем роботи або за місцем роботи за сумісництвом. Працівники, які працюють за сумісництвом, можуть отримувати допомогу по тимчасовій непрацездатності та у зв'язку з вагітністю та пологами лише за умови, що вони не користуються цими правами за основним місцем роботи (частина 1 статті 22 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 23 вересня 1999 року (№ 1105-XIV, далі - Закон № 1105)).
Підставою для надання лікарняних та декретних працівникам, які працюють на умовах неповного робочого часу, є копія електронного листка непрацездатності або копія листка непрацездатності. Працівники, які працюють за сумісництвом, повинні засвідчити це підписом і печаткою керівника за основним місцем роботи.
Слід зазначити, що законодавці мають намір повернути виплати за лікарняними як основним працівникам, так і сумісникам. Однак сумісники матимуть право на виплати за листками непрацездатності лише з моменту набрання чинності змін до Закону 1105.
Відрядження
Компанії, які відправляють у відрядження працівників, що працюють неповний робочий день, зберігають за ними заробіток. Зрештою, працівники, які направляються у відрядження, отримують заробітну плату за свою роботу відповідно до положень трудового або колективного договору. Розмір винагороди не може бути меншим за середню заробітну плату (стаття 121 Кодексу законів про працю).
Якщо поїздка до місця роботи перешкоджає виконанню обов'язків за іншою роботою, працівникові може бути надана щорічна відпустка або відпустка без збереження заробітної плати тривалістю не більше 15 календарних днів (стаття 26 Закону "Про відпустки").
